вторник, 6 января 2015 г.

«Як добре те, що смерті не боюсь…»



Народе мій, до тебе я ще верну,
Як син, тобі доземно уклонюсь
І чесно гляну в чесні твої вічі
І в смерть із рідним краєм поріднюсь…

6 січня -день народження великого українця, поета, перекладача, прозаїка, літературознавця та правозахисника Василя Семеновича Стуса.

Минають століття, держави зникають і народжуються нові. та вічно живуть народи. І навіки залишаються в народній пам'яті ті, кому Батьківщина, рідна мова та вільна думка були дорожчими за власне життя. Серед таких лицарів почесне місце належить і героєві нашого часу Василеві Стусу.

Син селянина, щира, натхненна, емоційна людина, він понад усе любив землю і працю на ній. Але ще він бачив, що не все гаразд в Україні, тому став поетом, щоб бити на сполох словом.
Поезія Василя Стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за кращу долю народу і України.
  Життя Василя Стуса трагічно обірвалося на 47-у році в ніч з 3 на 4 вересня 1985-ого року під час голодування в карцері табору для політичних в’язнів біля села Кучино, Пермської області.
Поховали його у безіменній могилі на табірному цвинтарі, а через 4 роки, після повної реабілітації «за відсутністю складу злочину».
 У 1989 році прах Василя Стуса був перевезений в Україну і похований в Києві. Стус посмертно реабілітований у 1990 році.
За життя Стус видав п’ять збірок віршів: "Круговерть", "Зимові дерева", "Веселий цвинтар", "Час творчості" та "Палімпсести". Перекладав з німецької твори Гете та Рільке, з англійської - Кіплінга, з французької – Мопасана та Рембо, з італійської – Унгареті, з іспанської – Лорки.
Вже посмертно Стуса нагороджено премією Т. Г. Шевченка та званням Героя України. У 1989 році у Львові було засновано премію Василя Стуса. Сьогодні його вірші, літературно-критичні праці є національною гордістю нашого народу, великим духовним здобутком.

Комментариев нет:

Отправить комментарий